Добровольці на Донбасі: український сценарій1 min read

Эта запись также доступна на: Russian

Події у Мукачеві в липні 2015 р продемонстрували, що українські добровольчі батальйони, які відіграли важливу роль у конфлікті на Донбасі, поступово перетворюються на гостру загрозу для суспільства. Наявність зброї у непідконтрольних центральній владі формувань, як виявилося, може загрожувати насильством і безладами в регіонах, що знаходяться за сотні кілометрів від зони бойових дій.

Сторони конфлікту на Донбасі взяли курс на використання виключно регулярних військових частин, відповідно вирішувати проблему добровольців доведеться в короткі терміни, максимально ефективно, і не обов’язково мирними засобами. Зі схожою проблемою незабаром може зіткнутися і Російська Федерація, у міру повернення тисяч росіян, що воюють на боці «ДНР» і «ЛНР».

На початку конфлікту на Донбасі добровольці стали головними дійовими особами. В умовах де-факто відсутності армії в Україні, добровольчі батальйони навесні-влітку 2014 р виконували основний обсяг фронтових дій, поки відроджувалися регулярні військові структури. Більшість батальйонів формально входило в структуру МВС і це накладало відбиток на ефективність проведених ними операцій – часто була відсутня необхідна координація з частинами під керівництвом Міністерства оборони. Найбільш відомими добровольчими батальйонами стали «Донбас», «Дніпро», «Правий сектор» і «Айдар». Слід зазначити, що в їх діяльності періодично фіксувалися приклади зловживань, у тому числі викрадення, незаконні затримання, жорстоке поводження, крадіжки та вимагання.

Якщо основу українських добровольців складали активісти Майдану, то з іншого боку їм протистояли, в основному, ветерани радянських і російських спецслужб, учасники конфліктів у «гарячих точках» (Придністров’я, Боснія, Чечня, Нагірний Карабах, Абхазія та ін.), а також строкатий сплав напівмаргінальних елементів, що мали досвід служби в армії. Для багатьох з добровольців «ополчення Донбасу» головним доводом взяти зброю стало зовсім не бажання захищати права російськомовного населення, а, в першу чергу, можливість заробити. Так, навесні 2014 «ополченці» на блокпостах розраховували на щоденну «зарплату» в десятки, а то й сотню доларів на день. Після початку масового закриття підприємств у регіоні, служба в «ополченні» стала однією з небагатьох гарантій отримання стабільного доходу.

Особливо варто підкреслити інтернаціональну сторону конфлікту на Донбасі. Офіційна Москва вже не заперечує, що на боці «ДНР» і «ЛНР» воюють російські громадяни. Однак, всіляко підкреслює, що роблять вони це суто добровільно. Оцінити їх чисельність вкрай важко, але очевидно, що їх кількість вимірюється кількома тисячами. У мережі Інтернет можна легко знайти докладні інструкції для громадян РФ як вступити в «ополчення» і де знаходяться перевалочні пункти. Джерела фінансування, як і бюджети «ДНР» і «ЛНР», залишаються засекреченими, але тільки для виплат платні військовим «республіки» необхідні десятки мільйонів доларів щомісяця.

На стороні України, як і «республік», воюють також представники інших національностей – американці, поляки, грузини, французи, серби, хорвати, молдавани і навіть китайці. Проте їх чисельність не перевищує декількох сотень.

Після підписання Мінська-2 в лютому 2015 р обидві сторони конфлікту взяли курс на деескалацію, одним з ключових моментів якої є розформування добровольчих з’єднань, які не підкоряються наказам центрального командування. У «ДНР» і «ЛНР» відбулися зачистки «козачих» формувань, а всі батальйони стали частиною двох армійських корпусів, розділених на бригади. У Збройних силах України добровольчі батальйони стали частиною регулярних військових частин Міністерства оборони України, або підрозділами Національної гвардії.

У разі успішної реалізації Мінських угод, неминуче виникне питання майбутнього добровольців, що мають досвід військових дій. Їх повернення до мирного суспільства загрожує ймовірними спалахами насильства, підвищенням активності криміналітету і створенням приватних міні-армій в різних регіонах як України, так і Російської Федерації. Слід зазначити, що ефективних механізмів соціальної адаптації для цієї категорії військових, вкрай мало. Найчастіше їм діагностують «посттравматичний синдром» і пропонують психологічну допомогу в стаціонарних поліклініках. У той час як їхні базові проблеми – житло, робота, соціалізація – залишаються невирішеними. У результаті конфлікту на Донбасі можна говорити про десятки тисячах таких людей, які в майбутньому зіткнуться з подібними проблемами. І вкрай важливо саме зараз почати обговорювати проблему їх реінтеграції у суспільство. Поки ще не занадто пізно.

Редакція «Лабіринтів Війни» задала питання про те, яку роль добровольці грають на сучасному етапі конфлікту на південному сході країни, а також про ризики для України у разі деескалації конфлікту на Донбасі та реалізації Мінських угод директору Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету, професору Ігорю Тодорову:

«Патріотично налаштовані воїни добровольчих батальйонів з початку російської агресії грали і продовжують грати важливу (іноді – визначальну) роль у протистоянні окупантам і колаборантам на лінії фронту. Частина добровольців майже відразу після перемоги Революції Гідності попрямували в Донбас для участі у т.зв. АТО. У той же час не варто їх ідеалізувати. При цьому важливо пам’ятати, що ескалація напруженості на Майдані 19 січня минулого року відбулася завдяки радикалам. При цьому без відповіді залишилися запитання про можливі їх зв’язки з російськими спецслужбами. У цьому контексті елементарне питання про те, кому в першу чергу вигідні події в Мукачевому, носить риторичний характер … Відповідно, я не виключаю подальші провокації і дестабілізацію ситуації. Абсолютно протиправною є наявність, а тим більше використання зброї ким би то не було, крім правоохоронних органів. Монополією на насильство володіє тільки держава. Але все це тільки одна сторона проблеми. Дії добровольців в глибокому тилу знаходять певну підтримку у частини суспільства. Це зумовлено відсутністю глибоких правових традицій в суспільстві, надією на швидке і радикальне рішення животрепетних проблем через «революційну доцільність». Такі настрої можна пояснити відсутністю глибоких і кардинальних реформ у всіх сферах життя, агресивним опором існуючної корупційної системи …

Що стосується адаптації добровольців до мирного життя, то це питання поки не настільки актуальне. Говорити про деескалацію війни на Донбасі – передчасно. Т.зв. Мінські угоди – нездійсненні в принципі, тому що повинні включати в себе дії ініціатора конфлікту і агресора на які він не піде. Я маю на увазі виведення російських військових з території України, відмова від фейкових проектів «ДНР-ЛНР», закриття україно-російського кордону. У перспективі, проблема післявоєнної адаптації не тільки добровольців, але всіх військових – учасників бойових дій повинна вирішуватися шляхом раціонального взаємодії держав, волонтерів, громадянського суспільства. Для успіху адаптації слід використовувати досвід країн НАТО, чиї військовослужбовці брали участь у Іракської і Афганської війнах. Безумовно, застосування такого досвіду має максимально спиратися на українські реалії».

Андрій Каракуц, Центр міжнародної безпеки

Leave a Reply

Your email address will not be published.