У російсько-українських відносинах назріває черговий конфлікт, що стосується поставок газу. Наприкінці червня 2015 російський «Газпром» зробив заяву про те, що «Нафтогаз України» заборгував 212 млн $ за поставки газу в «ДНР» і «ЛНР». У відповідь українська сторона заявила, що такі поставки суперечать двосторонньому контракту і проходять через непідконтрольні газорозподільні пункти на українсько-російському кордоні.

Для того, щоб розібратися в тому що відбувається, ми розглянули роботу газового господарства «республік» на прикладі «ДНР» і спробували зрозуміти, хто платить за поставлений газ і куди йдуть ці гроші.

У січні 2015 відбулася процедура перереєстрації ПАТ «Донецькміськгаз» в «Донецьке управління Державного концерну«Донбасгаз». Необхідність в реорганізації постала в силу багатьох факторів, деякі з яких «на поверхні». Перш за все, головна причина – невизнання Києвом утворень на території Донбасу. Серед інших: істотне утруднення поставок газу за старими каналам Україні через систематичні (внаслідок ведення бойових дій) ушкоджень газопроводів, і нездатність сторін домовитися між собою. Паралельно була створена компанія з однойменною назвою, але іншою формою власністю – ТОВ «Донецькоблгаз» (на українській стороні з офісом у м Краматорськ працює ПАТ «Донецькоблгаз»), яка взяла на себе функції постачальника. Таким чином, з 1 липня 2015 для всіх категорій споживачів природного газу на території «ДНР» постачальником газу є ТОВ «Донецькоблгаз», а транспортування і розподіл природного газу забезпечує ДК «Донбасгаз». До 15 липня 2015 споживачам природного газу – юридичним особам, промисловим підприємствам та фізичним особам-підприємцям, бюджетним організаціям і установам, а так само підприємствам, що виробляють теплову енергію на території «республіки», необхідно укласти з ТОВ «Донецькоблгаз» затверджені договори поставки природного газу та тристоронні технічні угоди до цих договорів, які регламентують умови транспортування і розподілу природного газу

У середині лютого 2015 року, після січневих військових кампаній на Донбасі, відносини протиборчих сторін розпалилися і вилилися в енергетичну блокаду Україною «республік». Події розвивалися наступним чином. 18 лютого Київ за розпорядженням прем’єр-міністра України А.Яценюка повністю припинив постачання природного газу в «ДНР» і якийсь час регіон використовував свої власні запаси блакитного палива. У відповідь прем’єр РФ Д.Медведєв дав доручення Газпрому розробити окремий механізм поставок газу на непідконтрольні України території. Ще у вересні 2014 міністр енергетики «ДНР» А. Грановський літав до Москви, де домовився про незалежні від України закупівлі російського газу для Донбасу. Мається на увазі початок використання газорозподільних станцій «Платово» і «Прохорівка» (вони розташовані на непідконтрольних Києву ділянці російсько-українському кордоні) з 16:00 мск 19 лютого.

Нагадаємо, що з 1 квітня 2015 Національна комісія з державного регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг України (НКРЕКУ) підвищила мінімальний тариф на газ для населення до 3600 грн. за 1000 м³. Цей тариф діє в опалювальний період при споживанні газу в обсязі не більше 200 м³ на місяць (до цього українці платили за такої ж категорії споживання від 725,40 до 798 грн., залежно від наявності газового лічильника). Якщо фактичні витрати більше даного ліміту, то перевищення тарифікується за 7188 грн. за 1000 м³. Поза опалювального сезону (з 1 травня по 30 вересня) вартість газу в Україні становитиме ті ж 7188 грн. за 1000 м³ при будь-яких обсягах споживання.

Для «ДНР» і «ЛНР», за вказівкою прем’єр-міністра Росії Д. Медведєва, «Газпром» створив пільгові умови поставок газу, що дозволяють сьогодні утримувати мінімальний тариф для населення на рівні 1097 грн. за 1000 м³. Причому в нього вже включено тариф на поставку, хоча раніше вони йшли окремо. Для роботи в таких умовах і була створена ДК «Донбасгаз».

Баланс розрахунків із споживачами формується окремо за новими договорами і тарифами. Керівництво «ДНР» прийняло рішення поки робити наголос не на стягуванні боргів (зберігаються в «старій» базі), що сформувалися за колишньої схеми постачання газу в регіон, а намагатися не допускати зростання заборгованості в нових умовах. Ситуація з розрахунками за газ у березні-червні дещо покращилася. Незважаючи на невиплати пенсій, невисокий рівень доходів основної маси населення і фактичну відсутність в Донецьку багатьох споживачів, зросла динаміка надходження оплати за газ. Підвищення відсотка оплачених рахунків обумовлено також збільшенням кількості точок прийому платежів за газ: насамперед шляхом відкриття нових відділень «Центрального республіканського банку», а також у районних службах газопостачання. При цьому, чеки про оплату про комунальні послуги видаються з незазначеною сумою (див. фото).

Гендиректор «республіканського» ТОВ «Донецькоблгаз» С. Ісаєв на початку липня 2015 заявив, що оплату за спожитий газ буде здійснювати оператор-постачальник, тобто підприємство, яке він очолює. Саме ця структура формально і повинна збирати гроші у населення за газ, а потім проводити розрахунки за поставлені обсяги з Російської Федерації з «Газпромом». Проте залишається неясним, якими договірними зобов’язаннями пов’язані ТОВ «Донецькоблгаз» і російський «Газпром», і чи передає взагалі ця структура отримані платежі російській стороні. В умовах посилення санкцій з боку країн Заходу подібні угоди для російського енергетичного гіганта будуть необережними. Швидше за все, буде використана придністровська схема, за якою ця невизнана республіка отримує газ від Російської Федерації, однак розплачуватися за нього повинна Молдова. Кошти, отримані від населення, Тирасполь направляє не так на оплату боргів за газ перед Кишиневом, а на погашення дефіциту свого бюджету.

Таким чином, ближче до кінця року можна очікувати новий виток російсько-українських газових воєн, на цей раз пов’язаний з платежами за газ на території «ДНР» і «ЛНР». Постраждати можуть усі – і споживачі в «республіках», які вірять в поставки «гуманітарного газу», і українська сторона у вигляді «Нафтогазу України», яка зіштовхнеться зі зростаючими претензіями «Газпрому», а в перспективі і європейські споживачі, які залежать від поставок блакитного палива з РФ.

Сергій Іванченко, Донецьк

Версия для печати